Мурали на київських будинках стали невід’ємною частиною міського пейзажу. 9 серпня 2024 року був презентований ще один. Уявіть перед собою молодого вояка в сучасному спорядженні, за спиною якого як підтримка пливуть на своєму кораблі суворі лицарі минувшини – варяги. З ними ворон – птах Одіна, верховного скандинавського бога. Морські хвилі стають чи то туманом, чи то хмарою, а внизу простягся ліс, крізь який іде військовий загін. Той ліс – це символ труднощів та випробувань, що з ними повсякчас стикаються українські вояки. Але лісова дорога веде у світанок, у майбутнє. А над воїнами шугає у височині сокіл. За віруваннями варягів, то душа воїна, що оберігає родину й побратимів. Сокіл – птах самого Перуна, слов’янського бога, який уособлював мужність, гідність, честь.
Цей мурал з’явився на проспекті Р.Шухевича, на будинку, де живе сім’я Руслана Піскового – так вирішила громада ОСББ, сусіди, знайомі. Це сталося всупереч небажанню чиновників і завдяки батьківській любові та небайдужості тих, хто жив поруч і знав непересічну людину, талановитого спортсмена, сина, яким пишаються батьки, і воїна – Руслана Піскова. Саме його пам’яті присвятила творча група «Кайлас-В» свій мурал «Варяг». Робота тривала, здавалося б, не довго – з 18 липня до 5 серпня. Не стали на заваді ні вимкнення світла, коли майстри застрягали на висоті у люльках, ні ураганний поривчастий вітер. Але цьому передував величезний підготовчий період, адже автори хотіли отримати досконалий матеріал, щоб якнайкраще розкрити характер героя, втілити задум в життя. Величезних зусиль доклали батьки героя, збираючи усі необхідні дозволи та погодження. Військові-побратими активно шукали матеріали для макету, збираючи фото та відео. Друзі-спортсмени та тренер допомогли зі встановленням підйомної техніки. Мурал «Варяг» – відтворення дитячих мрій Руслана Піскового, символом яких став варязький корабель. Історія цих давніх вояків, їхня звитяга та міць були провідними для українського воїна на позивний «Варяг». Тож цей твір став результатом шалених зусиль і об’єднав багатьох несхожих, але однаково захоплених і небайдужих людей.
Тут Русланові 23. За цей короткий життєвий шлях він досяг спортивних висот: прийшовши у три з половиною роки до школи ушу, розвивав свої навички у клубі «Тріада» під керівництвом Володимира Куца, у клубі «Сіам» разом з тренером Олександром Голіченком став майстром спорту. Руслан шість разів ставав чемпіоном України з WAKO-К1 та чемпіоном України серед професіоналів К-1, фіналістом чемпіонату Європи з WAKO-К1, завоював срібло на чемпіонаті світу з WAKO-К1.
А з початком повномасштабного вторгнення в Україну Руслан разом з батьком добровольцями пішли у військо. Хлопець став на захист Батьківщини та у складі 112 бригади обороняв Київ, Київську, Харківську та Луганську області, був нагороджений відзнакою командира батальйону, пам’ятною медаллю 112-ї бригади, нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Варто на власні очі побачити цю масштабну роботу. Її масштабність не лише у тому, що розміром вона понад 700 м2, не лише у кількості деталей та символів. Кожен, хто побачить цей портрет Руслана Піскового, відчує велич людини, сина, воїна.